Сам він не може чітко говорити тому все інтерв’ю розповідає його дідусь Юрій Аркадійович, який з ним приїхав.

– Яке було життя до війни? Що спонукало піти захищати Україну? У якій бригаді служив?

– Саша 11 класів закінчив і пішов в Херсоні в ліцей. У нього професія – майстер по налагодженню холодильних установок. У червні 2017 року Саші виповнилось 18 років. 26 числа він отримав диплом, а 29 вже був в Миколаєві, в учебці морської піхоти. Він пішов по переконанням, не хотів, щоб на сході Росія була. – З гордістю в очах розповідає дідусь за внука. Справа в тому, що в 2013 році я працював в Судаку на прогулянковому катері, людей катали по всьому ЮБК. Спочатку дружина приїхала з молодшими, а потім Саша на 10 днів, йому тоді років 13-14 було, і так Крим йому запав у душу. Він катався зі мною на судні, а там краса: фортеці старовинні зруйновані, Коктебель, стежка Голіцина…
Тоді, пам’ятаю, Саша сказав, що хоче відпочивати тільки в Криму!

– Як рідні віднеслися до рішення піти на війну? Намагалися відмовити чи навпаки підтримали одразу?

– Від служби я його відмовляв, воєнком теж. Просили, що йди хоча б в морські прикордонники – служити будеш в Скадовську. А він: «Ні, я хочу в морську піхоту, і все». Санька впертий, він якщо вирішив – зробив. Але в армію пішов накачаний. До цього зі спортзалу не вилазив. Міцний був хлопець.

– Коли ви дізналися про поранення? Яка була реакція, перші емоції?

– Це було 11 вересня 2018 року. Я був на роботі, в порту на судні. Мені подзвонив голова нашої сільради і повідомив, що з Сашком трапилося. Він був кулеметником, був нічний бій і його поранило. Як тільки я цю новину дізнався, відразу поїхав до Дніпра і з 12 вересня 2019 року практично постійно з ним. Коли онука побачив в реанімації, трохи інфаркт не отримав – все було опухле і, як баклажан, синє. З нього купа проводів стирчала, а поруч купа апаратури. У нього було велике ураження головного мозку. З проникненням осколків черепа в тканини: куля зайшла в лоб і вийшла через потилицю. В Дніпрі лікарні імені Мечникова зробили 3 операції. – Неохоче згадує Юрій Аркадійович, а очі потроху починають блищати від сліз. Головлікар Сергій Риженко написав пост на своїй сторінці у ФБ: “Десятого вересня снайперське поранення в голову біля селища Саханка. Наскрізне поранення мозку. Кома ІІІ ступеня. Життя тільки за допомогою медикаментів і апаратури. Без будь-якої надії військові медики доставили бійця в лікарню Мечникова. Всю ніч і наступного ранку нейрохірурги і анестезіологи рятували смертельно пошкоджений мозок. Після операцій і тижні боротьби в реанімації Саша виходить з коми, відкрив очі…”

– Як відбувалася реабілітація після лікарні? Де займалися вже ?

– Вперше ми поїхали на реабілітацію у Львів. Він протягом перших трьох місяців важив до 38 кілограмів. Але реабілітологи там дійсно молодці. Я їм дуже вдячний. Увага офігенна, ніколи не бачив, щоб так пацієнтів піднімали.

– Як ви дізналися про наш центр Next Step Ukraine?

– Коли були в Миколаєві і нам потрібна була реабілітація то нам зі Львова дали направлення в Одесу, а в Миколаєві дали направлення назад у Львів. Там вже відмовили сказали, що приймуть вже тільки після Одеси. Тому ми залишилися вже там і жіночка Світлана, яка служить у спецназі, працює в кадрах, сказала, що поговорить із комбатом про реабілітацію в Ірпені і країнах Балтії. Наступного дня подзвонив волонтер з Києва Тимур. Сказав, що всі дали зворотній зв’язок, але в країнах Балтії довго чекати на свою чергу. Тому дочекавшись своєї черги ми приїхали в Next Step. До цього також чув багато рекомендацій і відгуків про ваш центр, дуже хотіли потрапити і потрапили. Такого обладнання, як у вас ніде не бачили. Ми дуже задоволені. Саша вже через два дні занять сказав «Бомба».